Перед інтерв'ю до студії Karavay завітав ії молодший брат Дмитро, який недавно повернувся додому після поранення на фронті. Ірина, як жест вдячності, робить йому вишиту сорочку кольору хакі. Сюжети вишивки планувалися як символічна фіксація його перебування "там". Але від воєнних символів Дмитро відмовився (залишив тільки свій позивний) і попросив, навпаки, знаків мирного життя: “колоски, хмаринки, сонечко”. “На ньому сорочка має вигляд військової уніформи, — Каравай ділиться враженням після примірки та формулює запитання, яке насправді тривожить не тільки її. — Як я маю працювати з темою війни? Я надихаюсь чи спекулюю, враховуючи комерційність діяльності?”
ТЕОРІЯ СПАДКОВОСТІ Ірини Каравай
Ірина Каравай розповіла про те, як працює з темою спадщини під час війни.
In Vogue. Тетяна Соловей
25.02.2025
Розмову з Іриною Каравай ми починаємо з незапланованого запитання, що стосується України тут і зараз.
“Раніше, коли розповідала про Україну в одязі, інформацію брала з книжок, або музейних об'єктів, але зараз джерело - життя під час повномасштабної війни. І воно потужніше за всі мистецькі переживання"”.
В розповіді Каравай про Україну сьогодення - збереження традиції й розповідь про досвід, який переживає країна. “Я намагаюся не навантажувати продукт своїми особистими сенсами, які звісно я вкладаю в процесі створення, а залишити цим ‘гратися’ їх господарям”.
Інтерпретувати українську культуру мовою модного дизайну Ірина почала в домайданну епоху, коли переосмислення національних мотивів не було загальною практикою.
Це могли бути історичні мотиви, як в колекції KARAVAY осінь-зима 2011, присвяченої Софії Київський: речі із шовку та полотняного кашеміру прикрашали впізнавані фрагменти віньєток барокового декору. Або народні, як в колекції Pixel осінь-зима 2012. В ній піксельні плетіння та вишивки в стилі перших комп'ютерних ігор на сукнях та блузах були результатом експерименту масштабування української традиційної вишивки.
Коли після подій 2014 року інтерес до автентичної української культури виріс і комерціалізувався. Тоді дизайнерка відійшла від очевидної етнічності та зайнялась переосмисленням технік, максимально ускладнюючи собі завдання: вони мали виглядати не рустикально, а “вишукано та аристократично”.
Каравай переносила принцип витинанки (паперовий декор із паперу) на лляні та вовняні тканини: їх витинали пошарово, щоб створити делікатний ажурний орнамент на речах з колекції осінь-зима 2014/2015.
В триптихі колекцій Transcendental Ukraine в 2014-2016 роках дизайнерка розробляла тему геометрії народного шиття: укрупнені фрагменти орнаменту наносились методом термодруку або виконувались лаковими стрічками, а необроблений поділ імітувало шиття із стекляруса.
Творчі експерименти Каравай поступово дистилювались до рафінованої простоти. Те, що вона робить зараз, Ірина називає “вишуканим етно”.
Сарторіальна основа цих розробок - класична чоловіча сорочка, суцільно нова річ в творчому лексиконі Каравай - до того дизайнерка ніколи не працювала з чоловічим одягом. Вони частково збираються вручну, наприклад, за допомогою підшивки подолу або пройми - так зберігається пластичність речі - та делікатно вишитми тон-в-тон квітами, дзигами, кроликами, ланцюгами та серцями. У виборі малюнків та типу шиття - виробнича прагматика. “Хрест максимально підходить під льон, який має полотняне плетіння” - пояснює Ірина. Щодо орнаменту, то “він працює як фактура”, тому саме більшість шиття робиться тон-в-тон, а його елементами є ті, що “гарно виглядають графічно”.
“Зараз майже не використовуємо ручну вишивку, тільки для прозорих тканин”, - говорить Ірина. Декілька років тому вона почала привчати себе “мислить речами”: через розуміння функціонала та призначення речі обирати спосіб виготовлення, тканину, декор тощо. Саме так прийшла до розуміння, що ручну роботу варто використовувати не заради “претензійного акценту”, а тільки у випадках виробничої необходності, наприклад збереження легкості в виробі. “Це екологічно - не витрачати ресурс без зайвої потреби” - вважає Ірина, і в її випадку екологічним є цінувати ресурс майстрів дизайн-студії Karavay.
Повномасштабне вторгнення стало для дизайнерки періодом переосмислення формату роботи. Вона і до того відчувала внутрішній конфлікт з імперативом сезонності та кількості одягу, що веде до “знецінення роботи та речей”. Тому зараз працює над позасезонною колекцією. В її основі - чоловіча сорочка і все, “що можна одягнути на неї, до неї, та з нею” - костюми, пальта, сукні та прикраси. Матеріали - льон, вовна , джерсі, срібло.
В планах дизайнерки - презентувати колекцію поетапно, наприклад як зараз вона презентує моделі готової сорочки KARAVAY.
Жанр чоловічої класичної сорочки впливає на бізнес формат — Ірина виготовляє речі bespoke (під замовлення на клієнта), в якому працюють традиційні ательє студії чоловічого одягу в світі.
Така сміливість виходу зі звичайних рамок не дається легко: в минулому ми проводили чимало часу, дискутуючи на тему (не?)обхідності слідувати шаленої швидкості моди. Але бажання обережно ставитись до ресурсу, матеріалу та кваліфікованої праці, розвивати майстерність як складову бренду, та фокусуватись на розробці унікальних дизайнів привели Каравай саме в цю точку, для якої індустрія ще не має відповідної термінології.
Але це той випадок, коли речі говорять самі за себе. Речі Karavay мають магічну силу приваблювати оригінальністю, автентичністю та імунітетом до трендів - перевірено на собі.
